«Людям потрібно розповісти про їх можливості», – Андрій Пехотін

Андрія Пехотіна знають в регіоні як волонтера, активіста, успішного підприємця, молодого та активного жителя Клесівської громади, де він пропрацював депутатом десять років. 

Наразі він депутат обласної ради, голова постійної комісії Рівненської обласної ради з економічних питань та комунальної власності, а віднедавна ще й керівник комунального підприємства «Управління майновим комплексом». Напередодні дня працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення, який святкують цьогоріч 21 березня, журналісти Район.Сарни поспілкувалися з Андрієм Пехотіним про проблеми Сарненщини та зміни, котрі повинні відбутися задля покращення життя населення. 

– Наразі ви депутат Рівненської обласної ради, до цього були депутатом Клесівської об’єднаної територіальної громади. Що вважаєте найбільшим успіхом за роки депутатства, а що навпроти провалом? 

– Про обласну раду мало що можу наразі сказати, але так як раніше так і зараз, незалежно чи депутат чи не депутат якоїсь ради, в мене дуже активна громадянська позиція, якою займаюся, допомагаю людям по всіх зверненнях буквально, де я можу чимось послужити, там я і працюю.

А як депутат громади найбільшим досягненням, для мене особисто, є напевно разом з активістами та керівництвом громади, це є карпилівська дорога, частинка у п'ять кілометрів, яку ми змогли в минулому році вже реалізувати, але для того, щоб втілити це в життя, ми інтенсивно працювали 2 роки, від того, що почали збирати від хати до хати підписи в жителів Рудні, Карасина, Карпилівки до завершення проекту. Ну і по Клесові вулиці всі асфальтовані, фактично так само з громадськими активістами зібралися фінансами своїми і підприємцями місцевими зробили ямковий ремонт у 2016 році. А вже в 2017 році я займався організацією ремонту дорогу від Клесова до Страшова, ділянку майже 11 кілометрів, так само підприємці скинулися коштами, і дуже сильно нам допоміг ТОВ «ТехноБуд», вони вже побачили що ми працюємо над даним питанням і самі запропонували купити більшу половину асфальту. Ми тоді зібрали на чотири машини асфальту, а підприємство купило ще зі своєї сторони шість машин.

Ось для мене це найбільші досягнення. 

Стосовно провалу, то тут буде трішки філософська думка: я хотів переламати стереотипи та мислення людей в громаді. На жаль це мені вдалося дуже мало. Люди мають дуже сталі стереотипи негативні. Можливо через те що, був негативний період у історії Клесівської громади, коли люди дуже мало йшли здобували вищу освіту, а залишалися «в бурштині». Ось це для мене особистий провал, але назнаю наскільки це залежало від мене,

але я дуже багато працював інформаційно, зустрічайся з людьми, пояснював по законодавству, в кого які повноваження. 

–   Незаконний видобуток бурштину – чи існують дієві механізми та шляхи його зупинення ? І які дії для цього робить Рівненська обласна рада? 

– Існують дієві механізми, це однозначно. Але я напевно не відкрию секрет, що ключ до вирішення цього питання лежить в Києві. Цей закон, який мав ніби зробити легалізацію, він тільки узаконив ті структури, які організовували незаконний видобуток. Я так трішки по-дипломатичному кажу, бо по іншому не поясниш.

Тобто посередники, які збирали у людей кошти, «кришували», вони вийшли зараз в легальну площину. Нічого не змінилося у відношенні до природи та простих людей, які фізично саме робили роботу. Вони («бурштинокопачі», – ред.) завжди мали найменшу частку з того всього, що робилося. Їх питання не вирішилося, вони і далі зараз продовжують ховатися по лісах, видобувати.

Тобто цей закон нічого не вирішив, законодавець не почув людей, він прислухався тільки до певних структур, які треба було легалізувати.

Але механізм є. Наведу простий приклад – гральні автомати, якщо потрібно було вирішити питання, воно вирішилося буквально за тиждень. Так само і по бурштину, був період такий, коли треба було зупинити, то орієнтовно за два тижні зупинили все. Тому що правоохоронні органи знають всі деталі – де, прізвища, хто з ким працює. І це питання не можливо вирішити на обласному рівні, тому що все курується зі столиці.

– Зараз у суспільстві обговорюють тему введення в шкільну програму предмету «Християнська етика». Як вважаєте, чи потрібно його вводити як обов’язковий чи ні? І чому? 

– Однозначно підтримую цю ідею, але не на рівні обов’язкового, а як варіативну частину, тобто факультатив, тому що в нас є люди різних віросповідань, хоча за статистикою, 95% населення нашої держави індифікує себе як християни. Цей предмет мають право викладати люди, які пройшли цей предмет чи в університеті, чи в інституті.

Для чого це необхідно? Тому що через інтернет та телебачення йде багато різних негативних ідеологій. Це природньо, бо для інтернету нема кордонів – Європа, Америка, різні країни, де на рівні закону дозволені різні, просто неадекватні речі по сексуальному вихованню і так далі. Вони просуваються в нас в державі, і якби вони не «продвигалися» в освіту, в підручники для дітей, то можливо не потрібно було так різко реагувати і щось пропонувати на противагу.

Друга причина, що дуже мало говориться про мораль, про майбутні сімейні відносини між чоловіком та дружиною. В деяких церквах, наскільки я знаю, здається в римо-католицьких та греко-католицьких, проводяться дошлюбні навчання, для молодої пари, а це дуже легко зробити в школі у 11-му класі, як факультатив, наприклад «основи сім’ї».

Тобто «християнська етика» може бути наприклад з 5 по 9 класи, а далі навчіть дітей, як формувати сім’ю, як створювати сімейний бюджет. Тобто це дуже класна ідея, її потрібно реалізовувати однозначно. Чому як необов’язковий? – Бо має бути право вибору, я так вважаю.

– До найболючішої теми Сарненського району і України в цілому – дороги. На Вашу думку, чому за стільки років не було проведеного якісного ремонту доріг?

– Тут дуже проста відповідь – відсутність грошей. Ямковий ремонт, щоб ви розуміли, ми зробили власними силами разом з підприємством: 10 машин асфальту – це біля 300 тисяч гривень і зробили одинадцять кілометрів ремонту дороги. Для того, щоб зробити якісний капітальний ремонт, аналогічний як зробили у Карпиловці, в середньому один кілометр коштує від трьох до п’яти мільйонів гривень, в залежності від складності.

Тобто вся проблема у відсутності фінансування. В останні роки, коли у державному бюджеті стали закладати суттєві більші суми, то ми бачимо результат дуже швидко. Дорога не знищується за рік-два, вона простоїть 15-20 років. Якщо так активно, капітально ремонтувати дороги, то гадаю, за років п’ять будемо мати хороші дороги і до сіл. 

– З якими проблемами найчастіше звертаються до Вас, як депутата, жителі регіону? 

– На жаль, найбільше люди звертаються, за допомогою на лікування. Хоча ресурс дуже обмежений, ми (депутати – ред.) випросили в обласній раді, щоб у бюджеті заклали по 20 000 гривень на депутата, щоб детупати могли реагувати та допомагати на ці звернення.

З цієї суми я вже використав більше 10 000 гривень, відповідаючи на звернення, в загальному їх десять, на кожну людину є обмеження в 2 000 гривень, але хочеться допомогти більшій кількості – тому в середньому по тисячі гривень на звернення. Це те що офіційно, але ще більше неофіційно, з власних коштів виділяю людям на лікування. Ось це напевно 90% всіх звернень. 

– Великою проблемою жителів сіл громад Рівненщини є відсутність роботи в селі, в результаті чого більшість вимушені їхати на заробітки або закордон, або ж в більші міста. Чи можна зупинити це явище і яким чином? 

– Його вже можна зупинити. В нашому краї трішки складніше, бо в нас мало земель. Але наскільки я знаю, більшість наших земель орендують великі агропідприємства, хоча люди могли ті два гектара, або ж скільки має пай, обробляти самі і прекрасно заробляти на тому гроші, більші ніж у Польщі, чи десь у Європі. Це факт, і доведений багатьма міні-фермерами по селах – це малина, лохина, горіхи, зернові культури.

В основному найбільше заробляють на ягодах. То чому ви здаєте землі за тисячу чи дві тисячі в рік? Для чого? Просто наші люди не звикли ризикувати, а бізнес – це ризик. Найперше, я гадаю, людям потрібно допомогти інформаційно, про можливості їхнього паю. Якщо простіше кажучи, їм потрібно розповісти, що от на двох гектарах землі, вирощуючи лохину, ти будеш мати, наприклад 10 000 доларів в рік. Розповісти про бізнес-процес.

Або займися бройлерами. Потреба в домашній продукції просто колосальна, приклад по Клесові, бо я там живу, і бачу щодня ринок харчовий – якщо ти до десятої години не приїхав, то ти вже не знайдеш домашніх яєць, м’яса, нічого не знайдеш, бо вже все розібрали. Будь ласка, приїжджайте на базар, привозте свою продукцію. Нащо вам та Польща? 

– У Сарнах планують побудувати завод із переробки відходів. Сарненська міська рада вже надала дозвіл КП «Екосервіс» на створення спільно з ТзОВ «Німецько-українське підприємство «БІТ» ТзОВ «Сарненський завод з переробки відходів». Будівництво такого заводу попередньо обговорюють на території міста. Які є плюси та мінуси, на вашу думку, такого проекту для громади?

– Зараз я вже трішки вник, тому що до сесії було дуже мало інформації, зараз трішки більше. Насправді це позитивний момент, на мою думку, для розвитку міста. В чому саме: сам завод буде переробляти тільки біо-відходи. Пластику, металу, скла і так далі там не буде і що, запевнили мене особисто в міській раді, сортувальна станція, яка буде відбирати біо-відходи, буде стояти на смітнику в Ремчицях, це ключове.

Тому що в мене був негатив і був проти, що сюди в місто почнуть везти все сміття, а це категорично робити не можна. Якщо це буде робитися на звалищі, і будуть відбиратися тільки біо-відходи: листя, дерева, все те, що може перегнити і будуть везтися на територію цих відстійників на очиснині споруди. Сам завод буде будуватися на цих відстійниках, бо основний ресурс, який вони будуть використовувати, це якраз ці продукти, які утворюватимуться з додавання у біо-відходи хімікатів, в результаті чого виділятиметься газ, який спалюватиметься і в результаті вироблятиметься енергія.

Завод, здається, на 1,2 MW чи 1,3 MW електроенергії, це десь 20% потреби всього міста Сарни. І якщо ці відходи, які наразі просто стікають в річку, на сьогоднішній день так є, будуть перероблятися і плюс за гроші інвестора, а їх 90% всіх вкладень, то гадаю що це дуже хороший проект.

Якщо звісно він буде реалізовуватися правильними шляхами, так як мене запевнили, що інвестор німецький, а вони люди дуже дотошні, це можем побачити на прикладі того ж самого Вирівськогоьщебаневого заводу, тоді я тільки я.

– Ваше ставлення до легалізації медичної марихуани? 

– Категорично негативне. Є дуже багато засобів у фармацевтичній галузі, котрі можуть полегшити болі людям з онкологією. В мене немало рідних перехворіли цією хворобою. Я знаю, що це таке. Я вам так скажу, це питання під таким «гарним соусом» хочуть зробити різні негативні речі.

Так само як і «Стамбульська конвенція» нашумівша, ніби проти насилля в сім’ї і жінок. Супер, класна ідея. Але те, що в ній прописано багато статей, котрі подвигають гендерну ідеологію в законодавство, про це ніхто не говорить. То під гарною назвою просувається багато такого «непотрібу», наприклад Польща і багато інших європейських держав вже відмовилися і війшли з цієї конвенції, бо вони побачили що це є насправді.

Навіть та сама Туреччина, в якій було підписано це все, теж вийшла. Так само і з медичною марихуаною. Воно дасть тільки розвиток і так вже великої проблеми наркозалежності в Україні. 

– Що побажаєте читачам сайту Район.Сарни? 

– Бажаю здоров’я, та свідомого мислення у всіх сферах життя: на виборах, вдома, в сім’ї, в бізнесі. Приймайте рішення і робіть вибір тільки свідомо. 

Андрій МАЦКЕВИЧ