Дубенчанка Анна Нестеренко вдячна Богданові Файфурі та людям за порятунок

Дубенська журналістка оприлюднила свою неймовірну історію боротьби з захворюванням на рак у місцевому друкованому тижневику "Дзеркало+", де висловлює вдячність всім причетним до її порятунку.

«Люди, які творять історію, увійшли в історію мого життя ...

На цю публікацію Анну наштовхнули роздуми. По-перше, час висловити вдячність, адже жива! А по-друге, спостереження за подіями в місті, пов’язані з виборчими перегонами…

Хочу зауважити, що жодного політичного підгрунтя моя публікація не має. Отож. Я вдячна! Бо – жива. Завдяки і попри все! Дякую Богові за кожну людину і за час, який маю. Дякую Всевишньому за кожного, про кого сьогодні згадаю.

Розпочалася ця сторінка історії мого життя наприкінці лютого місяця 2020 року. Я дізналася, що у мене онкологічне захворювання.

Можливо, не було б такого суму, якби не мої діти… Врешті-решт, особливої значимості своєї на цій землі я не вбачала. Звістку прийняла як закономірність вважаючи на багато життєвих подій, які передували.

Березень – обстеження, встановлення остаточного діагнозу. Все ускладнювалося у зв'язку з карантином. Тоді біля Анни були люди, яким безмежно вдячна за все: Леонід Дудко, Олег Федорович Денисюк, рівняни Євгенія та Анатолій Чугуєвці, Володимир Ковальчук, Василь Антонюк. Підтримали, допомогли пережити звістку, допомогли з обстеженням, переїздами. Тоді навіть транспорт не їздив.

Дивовижно, але весь цей час, доки я боролася з захворюванням, Господь давав мені дуже багато підтримки. Протягом півроку все більше і більше людей об’єднувалися біля мене, приходили на допомогу. Чи то фізично, чи матеріально… До сьогодні не можу навіть усвідомити до кінця всього, що пережила… Найцікавіше, що мені навіть не довелося прохати. Всі ці люди самі телефонували і проявляли турботу.

Отож, врешті в середині квітня дізналася остаточний діагноз… Все сумно. Занадто агресивна форма раку, яка прогресувала навіть не місяцями, а тижнями. Стан щодня погіршувався…. Анна каже, що навіть не сподівалася, що підготує цю публікацію.

Не було вірогідності навіть, що дочекаю день народження доньки у червні. Примиритися з Богом… Ось що я вирішила.

Але боротися треба було, використати будь-який шанс, якого було мало. Адже у Рівненському диспансері розвели руками та відправили у Київський інститут раку. Згодом, дізналася, що динаміка була така, що могла піти з цього світу за два місяці.

Вірогідності, що приймуть і вилікують у Києві теж було мало. Та й хто ми такі у тому Києві! Не поспішали навіть приймати у зв’язку з карантином. Телефонували за мене і Василь Антонюк, і Леонід Дудко, і професор з Києва Генадій Стасюк – люди з знайомствами і контактами…. Домовлялися про лікування по різних закладах України. Термінове лікування! Ми ж з вами всі розуміємо: хто ми там, у Києві і які великі кошти потрібні там.

Київський інститут раку – для Анни звучало страшно і загрозливо.

Було відчуття, що звідтіля не повернуся… Все це відбувалося напередодні Великодня. Сум, сльози, діти…. прошу в Господа пробачення.

І ось несподівано в суботу до Анни телефонує людина, яку я знала через журналістську діяльність. Це був Богдан Файфура.

Подиву моєму не було меж. Адже свого часу я дошкуляла певним чином цій людині як депутату облради в забудовнику спортшколи в Дубні, шукаючи приводи наповнення змістом критики сюжети для публікацій. Розповів Богданов Файфурі про мою біду Леонід Дудко. Уявіть, субота перед Великоднем. Я вже готуюся наступного тижня їхати в Київ, у невідоме. А в суботу, у день перед Великодньою неділею все змінюється.

Як з’ясувалося Богдан Файфура мав якесь відношення до онкодиспансеру. Але яке саме на той момент Анна не зрозуміла.

Богдан Михайлович сказав: « Я вже з самого ранку зустрівся з лікарем, яка готова взятися за твоє лікування, навіть якщо складний випадок і вона працює в Рівненському онкодиспансері. Не переживай: я подбав про все. Так. Це правда Тетяна Дмитрівна Щегловська – лікар найвищої категорії! Щодня дякую Господу і за неї та за Богдана Файфуру. До слова, Тетяна Дмитрівна - наша краянка, уродженка села Верба на Дубенщині, яка Згодом я повернула до життя дуже багато онкохворих.

 А далі Анну вразило те, що, як з'ясувалося? Богдан Файфура – опікує онкодиспансер і як благодійник і як депутат обласної ради. Депутатський фонд (особисті кошти) Богдана Михайловича – цілком в розпорядження будь-кого з хворих, хто цього потребує.

Я не здогадувался що Богдан Михайлович опікує диспансер, бо йому не байдуже. Дізналася, що у Богдана Михайловича помер від раку дід, який його виховував. А діяльнітсь у покращенні якості лікування онкоховрих для Богдана Файфури – справа життя і честі. Багато людей навіть не здогадуються: хто допомагає у лікуванні. Про це ніхто не афішує. Сьогодні багато критики звучить в адресу Богдана Файфури у зв’язку з виборами та політичному лідерству у партії ПРОПОЗИЦІЯ… Як і я свого часу критикувала за спортшколу, не розібравшись достеменно в усьому і шукаючи «підвох», якого й не було…

Анна також дізналася, що  стан закладу - сучасне обладнання, сучасні ремонти, оснащення – на 80% заслуга Богдана Файфури

А про це не писала жодна газета і жодна писака на Фейсбук. Та й Богдан Михайлович скромно мовчав і просто діяв. Бо –не байдуже. Бо така позиція – зробити на своєму місці максимум. Сьогодні Рівнеський онкодиспансер – один з найкращих закладів в Україні. Обладнання, лінійний прискорювач у відділенні променевої терапії, де я лікувалася – найкраще, на рівні оснащення клініки в Ізраілі.

Лікуючись там, зустрічалася і спілкувалася з хворими й Центральної, і Східної України, з різних куточків, Анна дізнавалася по те, в якому жахливому стані Київський інститут раку, клініка в Франківську, Вінниці...

Одна жіночка, з Вінниці, навіть до тамтешнього голови адміністрації зверталася, щоб облаштували такий же диспансер. Онкохворих на Рівненщині (офіційно!) більше 25 000… А фінансовий фонд Богдана Файфури- резервний в диспансері на випадок, якщо потрібні платні ліки і якщо людина не в змозі придбати їх.  Коли дізналася про все це, зрозуміла чому такий авторитетний Файфура в лікарському колективі диспансеру.

Ще один випадок, яким Анна розповіла: в травні місяці лікування дуже багатьох жінок стало під загрозою, бо держава не профінансувала і закупівлю заряду для обладнання, брахітерапії (радіаційне обладнання), бо коронавірус...

А Богдан Файфура виклопотав фінансування, більше мільйона гривень!, відстоявши питання в облраді. Сотні жінок проліковані і далі лікуються. А це – питання життя…

Повертаючись до історії та людей в  лікуванні Анни.

Неймовірно багато людей приходило мені на допомогу і я щиро вдячна всім. Я рада що в моїй історії життя так багато людей, які творять сьогодні історію міста, краю. Ці люди приходили на допомогу, вони були і є поруч протягом останніх півроку. Всі вони весь час підтримують мене і моїх дітей.  Церква «Віфанія», яка робить дуже багато корисних справ для людей міста і не звітує ні про що, бо для церкви – це служіння Богові. «Віфанія»н а чолі з пастором церкви Ігорем Левценюком взяли мене та моїх дітей під опіку, допомагали в усьому. Вдячна й іншим церквам міста та за його межами. Мене вимолювали мало не по цілому світі! Дякую Богові за всіх людей, хто трапився на моєму життєвому шляху. Леоніду Дудку вдячна а моральну, дружню підтримку, і за значну фінансову допомогу. Ця людина також насправді робить дуже багато корисних справ для міста, не афішуючи про це ніде – ні в газетах, ні у соцмережах. Бо для Леоніда Івановича – це справа своїх принципів - благодійні проекти, це меценацтво в розвитку Дубенського замку, співпраця з ЮНЕСКО щодо постачання гуманітарного обладнання не лише для Дубна, а й інших міст України. Пожежні автомобілі, проект клініка на колесах і маса особистих витрат на все це. Мало хто знає про це. Чому? Бо людям не цікаво, а Дудко – не вихваляється, бо не та мета. Вдячна Тетяні Гончаровій за матеріальну та моральну допомогу. Ця людина також мовчки робить дуже багато корисних благодійних справ у місті і не афішує! Віктору Богомазу дякую за надану допомогу. Віктор Йосипович допомагає також багатьом людям у скруті, без реклами. Вдячна Василю Антонюку за всіляку допомогу. А окремо, як дубенчанка – за прекрасні зміни в місті! Нажаль, про таких людей зустрічаю всілякі пасквілі на Фейсбук…. Я щиро дякую всьому колективу жіночої консультації Дубенської лікарні матері та дитини. За мене турбувалися, піклувалися і в Дубні. Вдячна головному лікарю Ростиславу Андрощуку за прекрасний колектив. Дякую високого рівня сімейному лікарю Ярославу Вовчку, а ще надзвичайній людині в моєму життя - лікарю з великої букви Ярославу Артемовському, який щодня телефонував до мене і допомагав відновлюватися після  хімій, яких мені ввели чимало. Дякую лікарю від Бога Тетяні Щегловській! Вдячна Наталії Ліснічук, яка допомагала по-дружньому в усьому. Маючи багато справ, завжди знаходила час та можливості, щоб турбуватися, підтримати. Вдячна однокласникам Наталії Конюкевич, Михайлові Куріло, Віктору Ковальчуку і всім-всім своїм любим рідним однокласникам.Вдячна до безмежно батьківському та вчительському колективу Дубенської СЗОШ №5 на чолі з директором Петром Янком. Доки я лікувалася моїм дітям , в навчанні допомагали всі вони – цілим колективом. Не можу передати емоцій. Класовод Оксана Шубнік, перша вчителька моєї доньки Вікторії та класовод 7-Б Оксана Гуліда, де навчається мій син Любомир – по-материнські турбувалися за моїх дітей. Дякую Богові, що у нашому місті є такі небайдужі як люди, брати Олег Денисюк та Валерій Денисюк, які допомогли не лише мені, а й багатьом людям в місті. Вдячна дуже близьким мені людям Володимиру Ткачуку та Юлії Ткачук, які завжди були зі мною і в цей час біди також не залишили і допомогли. Вдячна подрузі Наталії Колосюк та її чоловікові Юрію. Вдячна Олександру Симончук та його дружині Наталії за дружбу і підтримку! Дякую сім’ям Людмилі та Юрію Співакам , Анрію та Вікторїі Захаровим за допомогу у догляді за дітьми, доки я була в диспансері. Вдячна братові Сашку Песелюку, сестрам Лілії Гром’як, Ірині Гриценко. Люблю дуже! Вдячна водіям бла-бал-кар, водіям служби таксі «Люкс»…. Дякую, люди, вам усім! Можливо, когось не згадала, то пробачте. І особлива подяка за все те прекрасне, що зробив Богдан Файфура для лікування онкохворих області, України в Рівненському онкодиспансері! Дякую Богові за вас всіх, люди, дякую, що я - жива!

Анна звертається до тих, то поспішає поширювати різні плітки про людей, писати якісь дописи, обливати брудом людей. Зі свого досвіду скажу – ніколи не знаєш: де опинишся сам…

Моя боротьба продовжується, а всі ці люди, про яких я згадала і далі зі мною та моїми дітьми.